Вівторок, 22.08.2017, 22:42                                       Ви увійшли як Гость | Група "Гости" | RSS                          Головна | Мій профіль | Вихід
Меню сайту
Останні новини коледжу
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Наше опитування
Оцініть цей сайт
Всього відповідей: 822
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

ПРОГРАМА

та методичні рекомендації до вступного випробування

з дисципліни «Українська мова» для вступників

до Будівельного коледжу Житомирського національного агроекологічного університету

у 2017 році

Правила проведення вступного екзамену з української мови

Для вступного диктанту добираються тексти, максимально насичені вивченими орфограмами й пунктограмами. За метою висловлювання це можуть бути тексти-розповіді, описи чи міркування. Проте частіше це тексти комбінованого типу, в яких органічно поєднуються елементи всіх типів з монологічною і діалогічною формою викладу.

Методика проведення вступного диктанту включає такі обов'язкові етапи:

- читання екзаменатором тексту диктанту в цілому;

- проведення лексико-семантичної роботи;

виразне читання кожного речення зокрема - абітурієнти повинні на слух сприйняти інтонаційний малюнок його;

  • читання речення логічно виділеними частинами (двічі кожну);

перечитування викладачем речення в цілому - абітурієнти остаточно визначаються в пунктуації речення;

  • роботи здаються вступниками одразу ж після перевірки за викладачем.

Після запису студентами (учнями) тексту диктанту не можна залишати роботи для самостійної перевірки. Психологічно це обґрунтовується так: у ході написання тексту увага абітурієнтів максимально концентрується, загострюється слух, активізується довільна пам'ять ( пригадується необхідний лінгвістичний матеріал), а вже під час самоперевірки розумова напруга спадає (і це цілком природно!), закрадаються сумніви, непевність у написанні і в результаті - правильне написання найчастіше виправляється на неправильне.

Важливе значення для успішного написання контрольного диктанту має рівень оперативної пам'яті студента (учня) - уміння утримувати і відповідно відтворювати на письмі по ходу диктування фрази, логічні частини тексту. Нерозвинена оперативна пам'ять збиває з колективного ритму письма, спонукає до перепитування, заглядання у всебіч і врешті спричинює відставання.

Розвитку оперативної пам'яті приділяється увага у процесі проведення навчально-тренувальної роботи, зокрема застосування таких методичних прийомів, як вільні диктанти, перекази, навчальні диктанти, письмо по пам'яті тощо.

Критерії оцінювання навчальних досягнень з української мови за курс основної школи.

Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності є текстовий диктант.

Перевірці підлягають уміння: правильно писати слова на вивчені орфографічні правила та слова, визначені для запам'ятовування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; належним чином оформляти роботу.

Перевірка здійснюється фронтально за традиційною методикою.

Для проведення екзамену у формі диктанту використовується текст, доступний для вступників після 9 класу обсягом від 180 до 190 слів та для вступників після 11 класу текст обсягом від 200 до 225 слів.

 

Диктант оцінюється однією оцінкою на основі таких критеріїв:

- орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково;

- помилка в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, вважається однією помилкою; помилки на одне правило, але в різних словах, вважаються різними помилками;

- розрізняють грубі й негрубі помилки, тобто такі, які не мають істотного значення для характеристики грамотності.

Під час підрахувати помилок дві негрубі вважають за одну грубу.

До негрубих відносять такі помилки:

- у винятках усіх правил;

- у написанні великої букви в складних власних найменуваннях;

- у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками;

- у випадках, коли замість одного знаку поставлений інший;

- у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях: не хто інший, як...; не що інше, як...; ніхто інший не.., ніщо інше не...);

- у пропуску одного зі сполучуваних розділових знаків або в порушенні їх послідовності;

- у заміні українських букв російськими.

За наявності в диктанті більше п'яти поправок оцінка знижується на бал.

Нормативи оцінювання диктанту

Кількість помилок

Бали

на базі 9 класів

на базі 11 класів

__

12

193 – 200

1 ( негруба )

11

185 – 192

1

10

176 – 184

1+1 ( негруба ) – 2 

9

167 – 175

3 – 4

8

158 – 166

5 – 6

7

149 – 157

7 – 8

6

140 – 148

9 – 10

5

132 – 139

11 – 12

4

124 – 131

13 – 14

3

116 – 123

15 – 16

2

108 – 115

17 – 18

1

101 – 107

Практичні поради абітурієнтам

До контрольного, випускного та вступного екзамену кожен фактично готується протягом усіх років навчання в школі. Та все ж кілька корисних порад абітурієнтам не завадять.

1.Не сподівайтесь, що складний випадок вам не дістанеться. Якраз навпаки-найскладніші випадки, винятки можуть бути саме у вашому диктанті. Отже, учіть всі правила.

2.Критично, вдумливо проаналізуйте свої помилки. Чому помилилися? Не знали правила зовсім? Забули? Переплутали з іншим? Були неуважними? Трапилось рідковживане слово? Не знали чи не чули цього слова? Якщо знайдете причину, легше запобігти їй.

3.Подумайте, які у вас можуть бути помилки. Скажімо, ви не дуже добре знаєте правила вживання апострофа чи помиляєтесь у написанні частки не з іншими словами, тоді в написаному тексті цілеспрямовано шукайте саме помилки на ці правила.

4.Пам'ятайте: помилка любить з'являтися там, де ви не знаєте слів, словоформ, синтаксичних структур.

5. Розчленовуйте всю орфографію і пунктуацію на частинки. Визначіть, що в кожній з них є основним. Орфограми, що пишуться за фонетичним принципом (небо, ліс, зорі, ходити, маяк, сніг) , вимагають лише уважного слухання. Для написання таких орфограм тренуйте слух . Це дає можливість грамотно писати при відносно слабкому знанні правил.

6. Пам'ятайте, що існують такі правила орфографії, які розходяться з правилами орфоепії: чується [стобойу], а пишеться з тобою. Відповідно: [милуйес.а] - милуєшся, [зустрічайуц:а] - зустрічаються та інші. Такі орфограми пишуться за морфологічним принципом. Вони побудовані на граматичній основі. У таких випадках треба добре знати будову слова, словотвір, частини мови та їхні морфологічні ознаки, систему відмінювання і дієвідмінювання. До таких орфограм належать відмінкові форми змінних частин мови, дієслівні форми, правопис суфіксів і префіксів та інші.

7. Серед пунктограм можна виділити інтонаційні, структурні й змістові (смислові). Найпростіше з інтонаційними: можна натренувати слух на окличну, питальну й розповідну інтонацію, на паузи. І якщо знати, якій інтонації і паузі який знак відповідає, то основний мінімум розділових знаків буде поставлений

Структурні пунктограми найважчі. Щоб ними користуватися, треба добре знати синтаксичну будову речення. Це основна кількість розділових знаків і основні правила їх розстановки.

Змістові (смислові) пунктограми є спільними зі структурними, бо синтаксична будова речення відображає його зміст, є формою логічного наповнення. Але один логічний зміст може мати кілька синтаксичних структур із різними розділовими знаками: як приїду - зайду; після приїзду зайду; коли приїду, то зайду.

8. При самостійній перевірці, якщо немає можливості прочитати написане вголос, бажано озвучувати його подумки. Бо часто те, що написали, при озвученні виявиться зовсім іншим.

А найголовніше - будьте максимально уважними. Успіхів вам.

1. Фонетика. Графіка

Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й не наголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й.

2. Лексикологія. Фразеологія

Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походжен ям. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови 2

з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми.

3. Будова слова. Словотвір

Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення.

Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально- суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах.

4. Морфологія.

4.1. Іменник

Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.

4.2. Прикметник

Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи).

4.3. Числівник

Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:

1) один, одна;

2) два, три, чотири;

3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят ... вісімдесят;

4) сорок, дев‘яносто, сто;

5) двісті - дев‘ятсот; 3

6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд;

7) збірні;

8) дробові.

Порядкові числівники, особливості їх відмінювання.

4.4. Займенник

Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників.

4.5. Дієслово

Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.

Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то.

Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.

4.6. Прислівник

Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання прислівників разом і через дефіс.

4.7. Службові частини мови

Методичні рекомендації по вивченню розділа

Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника.

Словникові диктанти

І. З-за, навколо, поперек, з-під, коло, всупереч, під, при, навкруги, протягом тижня, на випадок, в галузі, по відношенню, поруч з, з-понад, напередодні, з-межи.

//. Навпроти, поміж, під час, з-посеред, під кінець, з-поміж, внаслідок, коло, окрім, задля, наприкінці, вздовж, в інтересах, одночасно з, навпроти, з-проміж.

 

Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). 4

Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні.

Словникові диктанти

І. Непохитний, ніколи, неволя, недарма, ніскільки, недооцінений, непорушно, не інакше, ні сюди ні туди, ні до чого, не дуже, негайний, недовиконувати, нізащо, неабиякий, ніякий, немовля, не зчутися, не писати, не стямитися, незлічений, недоказаний, нехотя, не цей, ні живий ні мертвий, не так, ні один, ніде, негайний, неписьменний.

4.8. Вигук

Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова.

5. Синтаксис

Методичні рекомендації по вживанню розділових знаків

Кома ставиться

1. Між однорідними членами речення за відсутності сполучників.

Наприклад:

Вечір був чарівний, зоряний, пісенний (О. Гончар).

Робота виконувалась швидко, якісно, добротно (П. Загребельний).

2. Перед протиставними сполучниками а, але, проте, зате, однак, та (у значенні але).

Наприклад:

Мудрий ніхто не вродився, а навчився (Нар. творчість).

Це не вогні, а зірки, чисті, високі, мінливі (П.Воронько).

3.Перед єднальними (і, й, та (в значенні і) та й, також, ні-ні і-і) і розділовими(чи-чи, хоч-хоч, або чи, то-то, не то-не то, чи то-чи то)сполучниками, якщо вони повторюються.

Наприклад:

Низькі хмари сміялися то дощем, то навіть мокрим лапатим снігом (О. Журлива). Ставки - це блакитні очі землі. їм теж треба дивитися і на сонце, і на зорі, і на людей... (М.Стельмах).

4. При парних сполучниках(як-так і, не тільки - але(й), не стільки - скільки) кома ставиться перед другим сполучником.

Наприклад:

Олександр Довженко не тільки в розмовах з друзями, не тільки в прилюдних виступах, але всією своєю творчістю завжди сміливо вторгався в саме життя (М. Рильский).

5.Між однорідними членами, з'єднаними сполучниками попарно, кома ставиться між кожною парою.

Наприклад:

Наука і труд, знання і школа дбайливо кличуть до мети (П. Усенко).

Стрімкі осокори й розлогі верби, ошатні липи й зажурені ясени обступили узбіччя дороги (О.Гончар).

Кома не ставиться

1. Між однорідними членами, коли єднальні, розділові або протиставні сполучники вжиті один раз.

Наприклад:

Сила та розум - краса людини (Нар. творчість).

По вулиці вітер віє та сніг замітає (Т. Шевченко).

2. Перед першим повторювальним сполучником, якщо з нього починається перелік.

Наприклад:

Моє щастя - Вітчизни простори, оповиті і сонцем, і хмелем, і зерном(М.Стельмах).

3. Якщо повторюваний сполучник і з'єднує різні однорідні члени. Наприклад:

Людина   -   відверта   і   послідовна   в   своїй   праці   і   пристрасна   в   житті (М.Рильський).

4. При  повторенні  сполучників,   коли  однорідні   члени  речення   є  сталим виразом.

Наприклад: Ні риба ні м'ясо, ні слуху ні духу, ні туди ні сюди.

5. Між двома дієсловами в однаковій формі, одне з яких означає рух, друге - його мету.

Наприклад:

Не журився, козаченьку , не журися, а на тую дівчиноньку піди подивися

(Нар. творчість).

6. Якщо між двома однаковими словами стоїть заперечна частка. Наприклад:

Ти гукай не гукай, а літа не почують (Б.Олійник).

Тире ставиться

1. При протиставленні. Наприклад:

Тільки нам вже жити - не вмирати, зерно сіять, зацвітати знов (А. Малишко).

2. Коли  наступний  однорідний  член(присудок)уточнює,  виражає  наслідок, швидку зміну подій, причину попередньої дії.

Наприклад:

Ніч, озеро, комиші внизу шумлять - шумлять дужо, тривожно (О. Гончар).

Крапка з комою ставиться

У реченнях складної синтаксичної конструкції, де виражено не одну, а кілька думок,  далеких  за  змістом;   кожна  з   цих  думок  оформлена  як  поширене ускладнене речення і має свої розділові знаки.

Наприклад:

Віє вітер з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину; на калині одиноке гніздечко гойдає (Т. Шевченко).

Відокремлюється тире

1. Прикладка, яка має уточнююче значення, чи вже має у своєму складі розділові знаки.

Наприклад:

У всіх людей одна є спільна мова - братерська любов (Леся Українка).

Комами відокремлюється

1.Утворюючі та пояснюючі члени речення, які пов'язані з уточнюючим словом інтонаційно та сполучниками або, а саме, тобто

Наприклад:

Туди, де мій дім, і хочу я летіти (Б. Олійник).

2.Уточнюючі обставини (крім допусту)

Наприклад:

Тут, біля меморіалу, зібралися колишні воїни (З газ.)

Тире ставиться

1 .Коли підмет і додаток уточнюють або пояснюють прикладки

Наприклад:

І на плантаціях нашого головного хліба - озимини - роботи нині вистачає (З газ).

2.Якщо уточнюючим є присудок

Наприклад:

Від вибухів у вухах шуміло - ревло, гуло і гупало (З газ).

З.Коли пояснюючі члени речення приєднуються без сполучника

Наприклад:

У людини одна турбота - думати про хліб (Панас Мирний)

4.Якщо уточнюючим є узгоджене означення

Наприклад:

Воювати довелося на землях сусідньої – Естонської - республіки (З газ).

Уточнюючі й пояснюючі члени речення не відокремлюються

1.Коли не виділяються ні паузою, ні змістом

Наприклад:

У шкільному садку за вигоном чорніли руїни маєтку (А. Головко).

2.Якщо обставина чи означення мають уточнюючі чи пояснюючі члени речення з ширшим змістом

Наприклад:

У Черкасах на Пагорбі Слави, над самим Дніпром, відкрито меморіальний комплекс (З газ).

 

Комами виділяються

1.Вставні  слова,     які     підкреслюють     імовірність     чи     вірогідність повідомлюваного: мабуть, зрозуміло, певно, здасться та ін. - що виражають різні почуття: на щастя, на жаль, як на зло та інші.

Наприклад:

Мабуть, людині не можна відриватися від рідного берега (Ю. Мушкетик). На жаль, реальне життя знекровлює найчистіші мрії (М. Мельник).

- котрі вказують на зв’язок думок, послідовність викладу, висновки: до речі, по-перше, проте, однак, взагалі та інші.

- що вказують на джерело повідомлення: за словами, кажуть та ін. – які вживаються  з метою  привернути увагу співрозмовника до  висловленої думки: уявіть собі, даруйте, прошу, розумієте та ін.

Наприклад:

До речі, ти мене так і не дочекався (О. Гончар).

Кажуть, сніг на полі - хліб у коморі (Нар. творчість),

Це вже, даруйте, проза життя (О. Довженко).

 

2.Вставні словосполучення та речення, якщо вони приєднуються сполучними словами, а також без них.

Наприклад:

Полювання, як ви потім побачите, потребує чимало часу (Остап Вишня).

Дужками виділяються

1.Слова або речення, якщо вони вживаються як додаткове зауваження і за змістом не пов'язані  з основним текстом.

Наприклад:

За селом зелено-зелено, і по хвилях переливи червоні (од сонця) (А. Головко).

2.Прізвище автора і назва твору, які стоять після цитати,  авторські зауваження тощо.

Наприклад:

Вона (Леся Українка) троянда в морі квітів (3 жур.)

3.Вставлені речення, які доповнюють, уточнюють   усе речення або якийсь його член , і різко випадають із синтаксичної структури.

Наприклад:

Чи справді там було, чи може, хто збрехав (хто ворогів не мав!), - а не все - катюзі, як кажуть, буде по заслузі (Л. Глібов).

Тире виділяються

Слова  або  вставлені  конструкції,  коли  вони  мають  характер  додаткового повідомлення і немає потреби різко виділяти їх з тексту основного речення. Наприклад:

Є люди на землі - а то б не варто й жити, - що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, й мислити, шукати... (М. Рильский).

5.1. Словосполучення.

Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені.

5.2. Речення

Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю засобів ускладнення (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання).

5.2.1. Просте двоскладне речення

Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження.

 

5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні

Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок).

 

Список рекомендованої літератури

 

  1. Беляєв ті ін. Українська мова, 10 – 11 кл. – Освіта, 1998.
  2. Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: навчальний посібник – К.: Вища школа, 2007.
  3. Олійник О.Б. Українська мова, 10 – 11 кл. – Вікторія, 1999.
  4. Орфографія української мови просто про складне/ Радченко І. – К.: Шкільний світ, 2008.
  5. Плющ М.Я., Гринас Н.Я. Граматика української мови в таблицях: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2004.
  6. Ющук І.П. Практикум з правопису з української мови. – Освіта, 1997

Розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії загальноосвітніх  дисциплін.

 

Директор БК ЖНАЕУ                                                                                             В.Л. Ксюковський

 

Скачати одним файлом: методичні рекомендації вступного випробування з дисципліни «Українська мова»


 

 

Повернутись на головну сторінку

 
  Сайт розробляли Сайт Будівельного коледжу ЖНАЕУ © 2017  
Сайт створено у системі uCoz